Три тисячі - на трибуну

   У незалежній українській державі, яка виникла після розпаду СРСР і комуністичної системи, що у ньому панувала, день 7 листопада, як свято, теж спочив у Бозі. Проте цю дату різні політичні сили продовжують використовувати по своєму і у своїх інтересах. У Радомишлі на нього, одначе, вже не надто зважають. Хіба що апологети колись «великого і непорушного» та комуністичної ідеї могли покласти квіти до пам’ятника «вождю світового пролетаріату». Врешті пам’ятника цього під час революції гідності радомишляни успішно позбулися, поставивши «вірних ленінців» перед нелегким вибором.

   А у радянські часи, пригадується, неодмінним атрибутом листопадових свят була святкова демонстрація трудящих, яка промовисто демонструвала єднання навколо партії робітничого класу і трудового селянства. Щоправда, представники робітників і селян, втім, як і трудової інтелігенції, йшли на ті заходи аж ніяк не за покликом душі, а від того, що так було заведено, і, врешті неявка на демонстрацію могла обіцяти певні неприємності на роботі чи службі.

1967 р. Колона меблевої фабрики біля райкому партії (нині -  музична школа).

7 листопада 1975 р.

   Щодо традиції проводити такий урочистий захід, то започаткувалась вона в Радомишлі у 1919-му.

   17 вересня того року частини 58-ї стрілецької дивізії Червоної Армії (комдив І.Федько, комісар Я.Гамарник), як повідомлялося у більшовицьких зведеннях, «звільнили Радомисль від буржуазних націоналістів, надаючи допомогу місцевим органам влади у боротьбі з залишками куркульськонаціоналістичних банд.

   А 6 листопада 1919 р. начальник гарнізону м.Радомисля І.Федько організував у місті святкування 2-ї річниці Жовтневих подій у Петрограді. У святкуванні на Червоній площі (колишня Соборна) брали участь політвідділ дивізії, партком, ревком, учні шкіл, профспілки і червоноармійці. На площі був проведений мітинг, потім демонстрація за планом по гарнізону. 7-9 листопада були проведені концерти, постановки та ін.»

   Що стосується демонстрації, то привертає увагу у зв’язку з нею звіт Радомисльського повітвідділу народного господарства за листопад 1919 року. У кошторисі шляхово-будівельних витрат рахується… 3,4 тисячі рублів «на влаштування трибуни на площі». Цікаво, що на ремонт 1-ї радянської лікарні витрачено тоді було 1,8 тисячі рублів, 3-го міського училища – 1,96. Так що облаштування трибуни було справою далеко не другорядною, раз витрати на неї перебільшили ремонтні роботи у соціальних закладах.

Такою уявлялася революція на Поліссі через піввіку потому.

   Відтак можна вважати, що саме тоді й було покладено початок помпезності, з якою комуністична влада повсякчас прагнула відзначати свою чергову річницю.